"Для чого Оля Синичка придбала стару хату в селі? Щоб ходити вранці босою по росянистій траві, щоб дихати на повні груди і відчувати — ось воно, моє місце, тут моє серденько. Щоб нарешті почати жити, а не дочікуватися кінця війни або чийогось дозволу бути щасливою. Реальність, щоправда, виявилася не такою безхмарною, як Оля собі уявляла, переглядаючи картинки в інтернеті. Бур’яни доводять до сказу, сусіди пхають носа в чужий город, дорогоцінні родичі кепкують і взагалі мають жахливе почуття гумору, а любі подруги перегинають палицю зі своєю турботою, створюючи геть анекдотичні ситуації. Щира, добра й весела історія про родину, дружбу й пошуки свого шляху, а можливо, і кохання. "