Паломницький жанр активно розвивався у давньому вітчизняному письменстві впродовж семи (ХІІ—ХVIII) століть. Типологічно він об’єднав самобутні описи подорожей до Єрусалима (Святої Землі), його місцевостей і святинь, цінні для християнської душі і цікаві для кожної допитливої людини. Різноманітні аспекти цієї проблеми — історична зумовленість паломництва, найвидатніші паломники та їх твори, зміст і стильові особливості ходінь — досліджено в пропонованій монографії./