Василь Земляк пише на перший погляд про знайомі реалії: українське село 1920— 1940-х, революція, руйнування шляхетських садиб, перші комуни, колгоспи, Друга світова. Однак усе подано в якійсь геть незвичній перспективі. Старенький Вавилон на Побужжі, селяни, які викопують під грушею колекцію старовинної зброї, місцевий філософ, який читає Платона й розповідає про таврів і скіфів, гойдалка,побудована агентом з продажу швейних машинок «Зінґер», щоб видати доньок заміж,цап Фабіян, що стає задом до розстрільної бригади. Все це сплітається у химерний роман на тлі чорторию великої історії.