Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура / Марк Твен

З цікавим чужинцем, про якого йтиметься далі, ми зустрілись у Ворвіцькому замку. Три його риси привернули мою увагу: його щира простота, дивовижна обізнаність зі старовинною зброєю і виняткова необтяжність його товариства — бо говорив тільки він. Ми зустрілися з ним в юрбі відвідувачів, що прийшли оглядати замок, і він одразу ж почав розповідати цікаві мені речі. Слухаючи його спокійну, лагідну, милозвучну мову, ми непомітно поринали в якусь далеку добу, до якихось забутих країн. Під впливом його слів мені стало здаватися, що я блукаю між привидів та тіней, вкритих порохом і оброслих цвіллю, і розмовляю із залишками однієї з них. Так само, як я розповідав би про своїх друзів та ворогів чи найближчих сусідів, він називав імена сера Бедівера, сера Бор де Ганіса, сера Ланселота, сера Галахада та інших славетних лицарів Круглого Столу. І яким же старим, невимовно старим, зів’ялим, зсохлим і пліснявим здавався він при цьому! Раптом, обернувшись до мене, тоном, яким зазвичай розмовляють про погоду, він запитав:

— Чи відомо вам про переселення душ? А про перенесення тіла в іншу епоху?