У пустелі та джунглях / Генрик Сенкевич

— Знаєш, Нель, — звернувся Стась Тарковський до своєї малої англійської приятельки, — вчора забті заарештували дружину дозорця Смаїна та її трьох дітей. Ту саму Фатіму, котра вже кілька разів приходила до контори наших батьків.

Мала Нель, гарна, мов образочок, звела на Стася свої зелені оченята і запитала трохи здивовано, трохи з острахом:

— Її вкинули до в’язниці?

— Ні, але заборонили виїхати до Судану. А ще при їхав урядовець, який пильнуватиме, щоб вона і кроку не ступила з Порт-Саїда.

— Але чому?

Стась, якому минуло чотирнадцять років, дуже любив свою восьмирічну товаришку. Проте, вважаючи її абсолютною дитиною, відповів із зарозумілим виглядом:

— От коли досягнеш мого віку, то знатимеш усе, що діється. І не лише вздовж каналу від Порт-Саїда до Суеца, а й в усьому Єгипті. Ти що, нічого не чула про Магді?

— Чула, що він бридкий і нечемний.

Хлопець зверхньо посміхнувся:

— Чи бридкий — не знаю. Суданці вважають його прекрасним.