Українська проза для дітей та юнацтва початку ХХІ ст. увиразнюється як самобутній художньо-естетичний феномен та об’єкт наукового дослідження. Розширення проблемно-тематичних горизонтів, якісні зміни в жанровій системі та поетиці текстів, поглиблення репрезентації образів і дискурсу дитинства засвідчують становлення її ключових тенденцій. Їх осягнення відкриває шлях до формування цілісного багатогранного знання про українську прозу для дітей та юнацтва як систему, що еволюціонує. Нові типи реалій дорослішання юної особистості, трансформація сюжетних колізій і характерів, письменницьких поглядів на дійсність, наративних манер і текстових інтонацій, що вже заявили про себе як тенденції, — предмет цієї розвідки./