Тарас Бульба: повість / Микола Гоголь

Шкільна програма: Обов’язкові твори для читання в 9 класі

— А повернись лишень, синку! Цур тобі, який ти чудний! Що це на вас за попівські підрясники? І отак всі в академії й ходять? — Так зустрів старий Бульба двох синів своїх, що вчились у київській бурсі й оце приїхали додому.

Сини його тільки-но позлазили з коней. То були два здоровенні велетні, які дивилися ще з-під лоба — звичайно, як ті семінаристи, що тільки скінчили науку. Здорові, рум’яні, сонцем засмалені їхні лиця були вкриті тим молодим пухом волосся, до якого ще ні разу не доторкалась бритва. Обидва вони були дуже збентежені такою зустріччю батька і стояли нерухомо, потупивши очі в землю.

— Стійте, стійте! Дайте мені на вас гаразд роздивиться! — глузував далі він, повертаючи їх. — Ну та й довгі ж які на вас свитки! Та таких свиток ще й на світі не було!.. Ану побіжи котрий з вас, а я подивлюсь, чи не беркицне на землю, заплутавшись у полах.

— Перестань глузувати, батьку, — промовив нарешті старший з них.

— Дивись ти, який пишний! А чому ж і не поглузувати, коли є з чого?

— Та то ж бо, хоч ти мені й батько, а як будеш ще глузувати, то далебі відлупцюю!

— Ах ти, сякий-такий сину! Як же то — батька? — промовив здивований Тарас Бульба, відступаючи на кілька кроків.

— Та хоч і батька, а за образу ні на кого не подивлюсь і нікому не уважу.

— А як же ти будеш зі мною битись? Хіба навкулачки?

— Та вже як трапиться...

— Ну, давай навкулачки! — промовив рішуче Бульба, засукуючи рукави. — Подивлюсь, який з тебе мастак і чи міцний у тебе кулак!