Смерть у Венеції та інші новели | Томас Манн

Смерть у Венеції та інші новели | Томас Манн

У творчості Томаса Манна новели займають особливе місце. Саме коротка проза стала основою літературної спадщини письменника — від першого літературного дебюту і незадовго до власної смерті. Автор щоразу повертався до новелістики.

Перший том вибраної новелістики, під звучання опери Ріхарда Вагнера, відкриває новела «Трістан». Далі граційно перетікає в нерозлучну пару — «Тоніо Крегер» та «Смерть у Венеції». Життя художника в одній історії відбувається навколо подорожі з півдня на північ, в іншій — з півночі на південь. Одна подорож закінчується крихким примиренням, а інша — смертю.

А завершальним акордом першого тому стає новела «Маріо і чарівник». Оповідач описує подорож своєї сім'ї до вигаданого приморського містечка Торре ді Венере, де потрапляє на виступ фокусника і гіпнотизера, на ім'я Чіполла. Але харизматичний штукар використовує власні здібності, щоб контролювати аудиторію у дуже жорстокий і фашистський спосіб.

Чому варто прочитати книжку «Смерть у Венеції» та інші новели?

• Перший том вибраної новелістики Томаса Манна, лауреата Нобелівської премії з літератури за 1929 рік, містить чотири новели у класичних перекладах видатного українського перекладача Євгена Поповича: «Смерть у Венеції», «Тоніо Крегер», «Трістан», «Маріо і чарівник».

• Тематика цих творів — пошуки смислу і смаку життя, рятівне значення мистецтва, людина в складних обставинах, перехід від споглядального життя до життя дієвого.

ЦИТАТИ:

Солодка ноче! Вічна ноче кохання! Всеосяжна країно блаженства! Хіба ж може той, хто мріє тебе побачити, не лякатись пробудження, що поверне його в пустелю дня? Прожени страх, люба смерте! Звільни від муки пробудження тих, хто тужить за тобою! О нестримний урагане ритмів! О хроматична хвиле захвату від метафізичного пізнання! Як затримати, як зберегти це блаженство, далеке від мук розлучення, що несе з собою світло дня? Лагідна жага без брехні і страху, величне згасання без болю, блаженний перехід у безмежне! Ти — Ізольда, я — Трістан, немає більше Трістана — немає й Ізольди…

І хоч він добре знав, що любов завдасть йому багато мук, горя і приниження, що вона до того ж порушить мир у його серці, заселить його мелодіями, і в нього вже не буде того спокою, який потрібен, щоб добре обміркувати всі подробиці і потім у затишку викувати з них цілість, — хоч він знав це, а все ж прийняв її радісно, віддався їй весь і почав плекати її всіма силами своєї душі, бо знав ще й інше: той, хто любить, живе багатим, повним життям, а йому дужче хотілося жити багатим, повним життям, аніж кувати в затишку якусь цілість…

Література — взагалі не покликання, а прокляття, запам’ятайте собі. Коли ви починаєте відчувати на собі це прокляття? Рано, страшенно рано. В той час, коли ще легко жити у мирі і в злагоді з богом і з світом. Ви починаєте відчувати на собі знак, свою загадкову неподібність до інших, звичайних, правильних людей, прірва іронії, невіри, опору, пізнання, почуттів, що відділяє вас від них, стає дедалі глибша, ви самітні й ніколи вже не зможете з ними порозумітися. Страшна доля! Звичайно, якщо ваше серце ще досить живе і здатне любити, щоб розуміти, яка вона страшна!