Сильна як смерть: роман / Гі де Мопассан

Світло падало в простору майстерню крізь відчинене у стелі вікно. Це був широкий чотирикутник блискучого, синявого сяйва, ясний отвір у безкрайню далечінь блакиті, де прудко линули птахи.

Проникнувши у високу, сувору й задрапіровану кімнату, радісне небесне проміння блякло, ніжнішало, засинало на тканинах, зникало в портьєрах, ледве освітлюючи темні кутки, де тільки позолочені рами виблискували огнями. Тиша і сон, здавалось, оселилися всередині, тиша, властива приміщенню художника, де людина щось творить. У цих стінах, де витає думка, де вона кипить, виснажується в шалених зусиллях, усе здається стомленим, пригніченим, як тільки ця думка заспокоюється. Усе здається мертвим після цих криз життя, і все спочиває — меблі, тканини, великі недокінчені постаті знаменитих людей на полотнах, немовби все приміщення перейнялося втомою господаря, немовби воно страждало з ним, беручи участь у поновлюваній щодня боротьбі. Невиразний дурманний запах фарби, скипидару й тютюну наповнював кімнату, просочуючи крісла та килими, і ніщо не порушувало в ній глибокої тиші, крім жвавих, коротких криків ластівок, що літали над відчиненим вікном, та протяжного, невиразного гомону Парижа, ледве чутного над дахами.