У прозі Михайла Івченка буяє чуттєва і чутлива природа, а кохання — вегетація людського — п’янить і поглинає заворожену поривами до справжності людину. «Шуми весняні» — повість про її намагання знайти у стихіях природи захист від знавіснілої урбанізації, «Напоєні дні» — про втечу Григорія Сковороди у самостворений світ напередодні свого весілля.Проникнення у делікатні сфери людського життя і тонкий психологічний ліризм поєднують повісті й оповідання цієї книжки./