Якими б ми були людьми, якби нам ніколи не дозволяли бути самостійними? Стрункі дерева, густі в лісі, розвивають неглибокі коріння, і їх легко може здути сильний вітер. Але дуб, що стоїть один на лузі, переносячи дощ і вітри рік за роком, розвиває глибоке коріння і міцно стоїть. Ліан Таннер створює світ, в якому усі діти перебувають під захистом до 16-ти років – не лише під захистом, але й буквально прикутими до батьків. У місті Джуел всі діти в безпеці. Всі собаки, яструби та інші небезпечні тварини були ліквідовані, оскільки вони можуть завдати шкоди дітям. Розкидані цвяхи, зламане скло та дерев’яні скабки заборонені законом. Війна, хвороби та небезпечні вітри були замкнені. Щоб переконатися, що вони не загубляться і не травмуються, дітей приковуютьна ніч та пильно слідкують вдень. На початку книги ми знайомимся з Ґолді в День Розділення, якого вона дуже прагне. Коли вдалині чути вибух, шоковані Блаженні Стражі вирішують, що світ не є безпечним, і всі Розлуки потрібно скасувати. Ґолді більше не витримує бути на ланцюгу, тому вона скидає свої тимчасові ланцюги покарань і збігає. Це страхітливий світ для дитини, якій ніколи не довелося приймати власні рішення. Куди їй бігти? Як вона може навіть бігати, коли її нетреновані ноги не знають як це робити? Вона знає, що якщо Блаженні Стражі міста знайдуть її, вони назавжди зачинять її в закладі для непокірних дітей. Поки Хранителі ведуть активні пошуки Ґолді, вона знаходить притулок у міському Музеї. Там вона почувається у безпеці та швидко знаходить друзів серед наглядачів музею, особливо їй до душі Тоудспіт, який також є втікачем. Ґолді виявляє, що музей наповнений магією, а також усіма речами, які були приховані з її захищеного світу…