Людина моря. Томас Манн і любов його життя | Фолькер Вайдерманн

МОРЕ — МОВЧАЗНИЙ ГЕРОЙ УСІХ ЙОГО КНИГ

Вона ж знала, як безмежно сильно він любить море. Як часто він розповідав їй про море, про його безмежну синь, морські простори, про вакації в Травемюнде, яким малим і щасливим він тоді був. І ось нарешті настала мить, коли він зможе їй його показати. Показати море. Своє Балтійське море.

Для Томаса Манна впродовж усього життя море було джерелом туги й зануренням у глибини. Німецький романтик вважав його місцем звільнення від політичних, літературних та еротичних обмежень буржуазного життя — море було його місцем свободи й справжнього «я».

Все почалося там де Юлія, мати Томаса Манна, пізнала щастя дитинства — у великому, яскраво освітленому будинку на березі моря серед бразильських джунглів. У семирічному віці вона втратила матір і опинилася серед похмурого і холодного німецького Любека, де її залишив напризволяще власний батько і де, через роки, народився її син Томас. Але туга за теплим і сонячним берегом дитинства не полишала її до останнього.

Впродовж усього життя море було бальзамом для скривдженої душі письменника, яку він успадкував від матері, і дарувало йому свободу. Хлопець подорожував півднем, Італією та Середземномор'ям і закохувався в юнаків, але, дотримуючись тогочасних умовностей, одружився із Катею. Та через роки, на березі Тихого океану у Каліфорнії, Манну знову доводиться вивільняти своє глибоке і тужливе внутрішнє життя, перетворюючи його на прозу, яка стане зброєю проти Гітлера, за демократію, за свободу.

Свою любов до моря Томас передав доньці, яка стала океанографом і продовжила славу меланхолійної людини моря — невтомного дослідника океану людської душі.

Чим для нього завжди було море: безвідповідальністю, декадентством, засмоктуванням у загибель, забороненим коханням, недолугою політикою, антидемократичністю, сп’янінням, романтикою, блаженним забуттям, щастям без жодних зобов’язань, красою, вічними канікулами.

Море для Томаса Манна — завжди спогад про досконале щастя дитинства й успадкований страх матері, яку без жодних приготувань і попереджень, буквально з учора на сьогодні, вигнали з раю, куди вона ніколи більше не повернулася. Така людина ніколи більше не стоятиме твердо на землі. Така людина передасть свій страх як спадок дітям у розповідях.