Кігтик Ковбаско / Сергій Гридін повість. Серія Скарбничка

Сергій Гридін

Кігтик Ковбаско: повість / Сергій Гридін. — К. : Знання, 2023. — 140 с. — (Скарбничка).

Недаремно кажуть: "Бійтеся своїх бажань — вони можуть здійснитися." От і мрія п’ятикласника Олега Дерихати жити безтурботно, як Кігтик Ковбаско, химерним чином перетворилася на реальність. Чи справдились його сподівання? І як пережив сам кіт перетворення на хлопчика, якому щодня доводиться ходити до школи? Надзвичайно захопливі пригоди, нелегкі випробування й небезпеки чатують на героїв. Завдяки товариськості, сміливості, наполегливості друзям вдається подолати всі негаразди, власні страхи і слабкості. 

«Важка вона іноді, доля дитяча! Отак би собі спав спокійненько, але зась! На канікулах або вихідних скочиш із самого ранку, очі самі собою розплющуються, а от коли треба до школи йти — ніби хто повіки клеєм намазав!»

Так роздумував, потягуючись на ліжку, учень п’ятого класу вкрай середньої школи Олег Дерихата. Він натягнув ковдру на голову, намагаючись відтермінувати мить, коли потрібно буде вилазити із ліжка. Трохи втішало, що за вікном був місяць травень, вже пригрівало сонечко і сяяли десь там на горизонті (хоча ще аж цілих три тижні до них!) літні канікули, на яких нарешті можна забути про школу і майнути або в літній табір, або хоч до бабуні у село.

Олежик Дерихата був звичайним хлопчаком. Ну, може, тільки рудувате волосся, рум’яне личко, міцна статура, пружні ноги, якими твердо ступав по землі, та кругленьке черевце надавали йому особливих прикмет. Під одягом зрадлива округлість на місці пресу ховалася, тому роздягатись (навіть на пляжі) хлопчику не хотілося, аби з нього не кепкували ровесники.

Він любив читати і не любив фізкультуру, тому що на уроках змушували бігати і, гірше того, підтягуватись на перекладині. Дерихата дотягнутись підборіддям до металевої труби не міг, бігав помаленьку, при цьому чмихав як паровоз, але тверду «дев’ятку» з фізкультури мав, бо був відмінником. І вчитель-спортсмен Ілля Федорович, тяжко зітхаючи та споглядаючи марні старання свого учня, виводив у журналі хорошу оцінку. При цьому у нього переставала писати ручка, він спересердя тряс рукою і навіть іноді мружив очі: так йому не хотілось «псувати» журнал.