Каваленд. Хто, як і навіщо винайшов наш улюблений напій | Огастін Седжвік

Каваленд. Хто, як і навіщо винайшов наш улюблений напій

Автор: Огастін Седжвік

Щодня мільйони людей у світі починають свій ранок з чашки кави. Але мало хто замислюється про те, який шлях пройшов цей улюблений напій, перш ніж з'явитися на наших столах. Історія, яку розкриває дослідник історії їжі, роботи та капіталізму Огастін Седжвік у своїй книжці «Каваленд», починається не так давно, але її коріння сягає глибоко в історію експлуатації та безкомпромісної жаги до прибутку.

У центрі розповіді — англійський торговець Джеймс Гілл, який у XX столітті за допомогою хитрощів і жорстокості побудував цілу кавову імперію в Республіці Ель-Сальвадор. Адаптувавши інновації промислової революції до плантаційного землеробства, Гілл перетворив Сальвадор на потужне виробництво — місце надзвичайної продуктивності, водночас переповнене нерівністю та насильством.

На його плантаціях панували нелюдські умови. Кава стала символом капіталізму, а люди, що знаходилися в підпорядкуванні власника плантації, були фактично рабами — працювали багато, а отримували за це мізерну плату. Шокуюче, але й до сьогодні деякі кавові магнати використовують подібні негуманні методи, змушуючи людей працювати на них, щоб вижити.

«Каваленд» показує справжню ціну нашої ранкової кави і змушує глибоко замислитися, в яких умовах було створено наш улюблений напій.

ЧИМ ВАС ЗАЦІКАВИТЬ КНИГА «КАВАЛЕНД»:

Розкриває нерозказану історію кави. Дізнайтеся, як напій, що став невід'ємним атрибутом сучасності, пройшов шлях становлення за лише 200 років, та відкрийте для себе жорстокість, що панувала на кавових плантаціях, і дізнайтеся про Джеймса Гілла — засновника однієї з перших кавових династій у XX столітті.

Пропонує захопливий сюжет. Книга сповнена таких неймовірних перипетій, що ви часом забуватимете, що читаєте не про наркобаронів, а про виробників звичайної, здавалося б, кави.

ПРО АВТОРА

Огастін Седжвік — викладач історії та культури Америки в Міському університеті Нью-Йорка.

ЦИТАТИ З КНИГИ

Давні уявлення медицини про каву:

Медична думка тієї епохи вважала, що існує чотири «тілесні соки»: кров, флегма і два види жовчі — чорна й жовта. Хвороба — це порушення «рівноваги» тілесних соків, а завдання лікаря — відновити її за допомогою дієти, кровопускання або, на крайній випадок, хірургічної операції. Їжу класифікували за чотирма категоріями: «гаряча», «холодна», «волога» й «суха». Проте кава, як, до слова, чай і шоколад, не вписувалася в якусь одну категорію. Вона гаряча і стимулює, але водночас охолоджує і має сечогінний ефект. Кава вступала в суперечність з уявленнями про організм людини, які панували добрих півтори тисячі років. По-різному уявляли й ефект кави. Пропоненти нового напою стверджували, що кава зміцнює організм, а опоненти вважали, що вона викликає нездорові наслідки, зокрема імпотенцію.

Про зв'язок кави та воєн:

Пік виробництва кави на Гаїті провістив і його кінець. Кава — продукт імперської влади і рабовласницької системи — стала жертвою Гаїтянської революції, яка почалася 1791 року з повстання рабів і закінчилася скасуванням рабства та проголошенням незалежності 1804-го. Втративши Гаїті, найціннішу колонію Франції на Карибах, Наполеон перемкнувся на Європу і 1808 року вдерся в Португалію, маючи на меті захопити лісабонський порт. Португалія удару не витримала, і королівський двір утік за океан у Ріо-де-Жанейро. Щоб якось пожвавити місцеву торгівлю, португальський король дозволив заходити в бразильські порти кораблям зі США, які привозили рабів і йшли назад із вантажем кави. Невдовзі бразильські плантатори кинулися випалювати землі під нові плантації. За димом пішло майже 8000 квадратних кілометрів лісів: сірий попіл випадав навіть у центрі Ріо, а сонце світило, ніби крізь закопчене скло. У 1790 році штат Ріо-де-Жанейро виробляв лише одну тонну кавових зерен, суто для місцевого споживання. Уже в 1830-х роках Бразилія обігнала острів Ява, а на середину ХІХ століття сотні тисяч бразильських рабів виробляли 50 відсотків усієї кави у світі — і все тільки починалося.

Як з'явилася «перерва на каву»:

Попри рекламні зусилля виробників кави, вирішальний внесок у те, що в країні утвердилася повноцінна перерва на каву, зробили самі робітники. Вони звикли пити каву на робочому місці під час війни і не хотіли відмовлятися від цієї звички навіть після того, як робити перерву перестали. «Втекти на каву» стало щоденним ритуалом на фабриках і в конторах, і це, як писав журнал «Форбс», «руйнувало виробничі графіки». Урешті-решт роботодавці кинули боротися з реальністю і включили цю практику в робочий день. На початку 1950-х у широкий вжиток увійшло поняття «кава-брейк»: воно відбивало новий консенсус, що час на каву — це органічна частина нормального робочого дня.