Форпост: роман / Болеслав Прус

З-під пагорка, не більшого за хату, витікає джерело річки Бялки. У твердому ґрунті воно вижолобило котлован, і вода в ньому гуде, мов рій бджіл перед вильотом.

Якусь милю Бялка пливе рівниною. Видні, мов на долоні, ліси, села, хрести на дорогах щораз меншають, віддаляючись. Околиця скидається на круглий стіл, посеред якого стоїть людина, ніби накрита блакитним ковпаком муха. Їй можна їсти те, що знайде й чого не заберуть інші, тільки щоб не заглядала далеко та не літала високо.

За милю звідсіля на південь лежить інший край. Низькі береги Бялки піднімаються й розходяться в різні боки, гладке поле набрякає горбками, стежка то пнеться вгору, то спадає вниз і знов іде вгору, або щораз стрімкіше й частіше падає вниз.

Рівнина зникла, ти опинився в яру, і замість широкого обрію праворуч і ліворуч перед собою і поза собою зустрічаєш високі, на кілька поверхів, лагідні або стрімчасті, голі або вкриті кущами узгір’я. З цього яру перейдеш у другий, ще дикіший і тісніший яр, потім у третій, четвертий… десятий… Тебе обдає холодом і вогкістю; видряпуєшся на горбок і бачиш тут розгалужену мережу поплутаних ярів.

Ще кілька сот кроків за течією ріки — і краєвид знову змінюється. Горбики тут дедалі нижчі, вони стоять уже кожний зокрема, наче великі муравлища.