Буйний День / Джек Лондон - Серія AMERICAN LIBRARY

Буйний День / Джек Лондон; пер. з англ. Вероніки Гладкої та Катерини Корякіної. — К. : Знання, 2022. — 287 c. — (American Library).

Герой роману Джека Лондона (1876—1916) Елам Гарніш, якого всі звуть Буйний День, приваблює своєю силою, мужністю й невгамовністю. Невтомний золотошукач, він знаходить своє місце в житті, здобуває повагу оточуючих, розпоряджається мільйонами. А що далі? Замислитися, в чому істинні людські цінності, повернутися до яких ніколи не пізно, допоможе неймовірна історія злетів і падінь відчайдушного, сильного, рішучого чоловіка.

Вечір у “Тіволі” видався нудний. Відвідувачів у великій кімнаті з рубленими стінами було небагато. Біля довгого прилавка стояло пів десятка людей. Двоє з них доводили один одному, що помічніше від скорбуту — чи настій з ялинових голок, чи цитриновий сік. Сперечалися вони знуджено і раз у раз похмуро замовкали. Решта заледве звертали на них увагу. Біля протилежної стіни стояли столи для азартних ігор. Цього вечора за ними було майже порожньо. Костей ніхто не кидав. Один тільки чоловік грав сам з собою у “фараона”. Рулетка не крутилася, а круп’є стояв коло грубки, що аж гуготіла, до червоного розжарена, і розмовляв з молодою чорноокою жінкою, ставною й гожою з лиця. Від Джуно до Форту Юкону всі знали її під прізвиськом “Діва”. За одним столом троє грало в покер, але на дрібні марки й без ніякого захоплення, бо не було глядачів. Крізь відчинені двері в задній стіні видко було, як у прибічній кімнаті три пари мляво танцюють під фортеп’яно та скрипку.

Проте Серкл-Сіті не був порожній, та й грошей у ньому не бракувало. Як звичайно, там зібралися шукачі золота з Лосячого ручаю та з інших розсипищ. Літнє промивання дало людям чимало, і гамани в них повні були золотого піску та самородків. Клондайку тоді ще не відкрито, і на Юконі нікому й на думку не спадало, що можна глибше копати та відігрівати мерзлий ґрунт вогнищами. Тому взимку роботи не було, й довгої полярної ночі люди ниділи мов у сплячці по таких таборах, як Серкл-Сіті. Час їм стягався дуже поволі й нудно. Гамани розпирало золото, а єдину розвагу можна було знайти тільки по шинках. І все-таки в “Тіволі” цього разу було не людно. Діва, стоячи під грубою, позіхнула на ввесь рот.

— Як тут не розворушиться — піду спати, — сказала вона, звертаючись до Чарлі Бейтса.

— Що там скоїлось у таборі? Повимерли, чи що? Бейтс полінувався навіть відповісти і понуро крутив собі далі цигарку. Ден Мак-Дональд, власник “Тіволі” та всіх його ігор, один з перших шинкарів на горішньому Юконі, теж понуро перейшов кімнату й зупинився біля грубки.

— Помер хто, чи що? — спитала його Діва.

— Та начебто, — відповів шинкар.

— То, либонь, усі вони там перемерли, — зробила висновок Діва й ще раз усмак позіхнула.