Американська війна в Афганістані | Картер Малкасян

Американська війна в Афганістані | Картер Малкасян

Книжка «Американська війна в Афганістані» військового аналітика Картера Малкасяна надає вичерпне розуміння найдовшого збройного конфлікту в історії США, що тривав з 2001 по 2021 рік. Автор розкриває політичну, економічну та соціальну складові війни, спираючись на власний досвід, глибокі знання і багатий масив першоджерел.

Малкасян детально проходить через кілька ключових етапів війни: вторгнення 2001 року; відродження талібів у 2006 році; «велике поповнення» епохи Обами; перезавантаження стратегії після 2011 року, наслідки ліквідації лідера «Аль-Каїди» Усами бен Ладена та вплив на війну «Ісламської Держави»; аж до трагічної кульмінації поразки США після виходу з Афганістану у 2021 році та швидкого повернення «Талібану» до влади в країні.

Ця захоплива розповідь про мілітарне протистояння культур і світоглядів буде цікава для всіх, хто вивчає військову справу, ісламський світ Близького Сходу і Південної Азії, основи геополітики Сполучених Штатів та інших провідних гравців на мапі світу.

Картер Малкасян — історик і завідувач кафедри оборонного аналізу Військово-морської післядипломної школи, провідний науковець із вивчення Афганістану, знає мову пушту. Колишній старший радник військового командувача США в Афганістані.

Цитати з книжки:

Операція «Нескорена свобода» (офіційна назва, яку уряд США використовував для війни) розпочалася 7 жовтня 2001 року з авіаударів бомбами і крилатими ракетами. Перші нальоти швидко знищили аеродроми талібів, радари, зенітну зброю та системи зв’язку. Тоді літаки повернулися, щоб ударити по штабах, міністерствах, базах та інших військових об’єктах. Постраждав і будинок мулли Омара. США застосували набір високоточної зброї, яка визначала американський спосіб ведення війни від 1991 року. Керовані бомби і крилаті ракети «Томагавк» здатні влучати в цілі розміром з вікно. Бомби з лазерним наведенням, керовані лазерним вказівником з літака чи від наземних військ, переважали у В’єтнамі. Нові GPS-системи супутникового наведення можуть спрямувати бомбу в будь-яку задану координатами точку з точністю до квадратного метра. Пілот може скинути смертоносне знаряддя й забути про нього, упевнений, що воно досягне цілі.

Поки уряд Афганістану воював сам із собою, «Талібан» теж переживав труднощі. У 2013–2014 роках на Близькому Сході сформувався новий терористичний рух, відомий як «Ісламська держава Іраку та Леванту» (ІДІЛ). Він виріс із «Аль-Каїди» Мусаба аль-Заркаві в Іраку, яка зазнала серйозної поразки у 2007 році під час американського нападу на цю країну. Коли США у 2011-му залишили Ірак, організація відновилася з новою назвою. У червні 2014 року «Ісламська держава» прокотилася через Північний Ірак, захопила місто Мосул і майже всю територію на південь до Багдада. Це було приголомшливе свідчення її сили. Її лідер, Абу Бакр аль-Багдаді, проголосив новий «Ісламський халіфат», а себе — новим халіфом. Успіхи ІДІЛ на полі бою та проголошення халіфату наелектризували ісламський світ. Угруповання залучало прибічників далеко за межами Іраку та Сирії.

Дадулла й значна частина бійців і командирів вірили в справу «Аль-Ка-їди». «Талібан» прихистив Усаму бен Ладена в Пакистані, коли той вислизнув з Афганістану в останні дні 2001 року. Деякі засновники руху підтримували з ним дружбу. Пізніше Бен Ладен знову почав давати «Талібану» гроші. Не всі найвищі талібські керівники були прихильниками Бен Ладена, і сам Омар, можливо, волів зберігати дистанцію. Проте небажання відмежуватися від Усами й «Аль-Каїди» було відчутним. У 2005 році Абдул Хай Мутмейн як речник «Талібану» публічно засудив атаки 11 вересня і заявив, що рух не мав наміру вести війну за межами Афганістану, — тоді чимало талібських ватажків обурилися.